Вірші Війни (АТО)

ВІРШІ СВІТЛАНИ СПАСИБА

До Героя

Стій, озирнися – позаду юрба!
Шляху назад у героїв нема,
А у обхід – ненадійні шляхи,
Ходять по закутках лиш слабаки.
Пильно поглянь у мільйони очей,
Люди вже чули сотні речей,
Сотні казок – їм набридла брехня!
Їм остогидло брести навмання!
В серці – надія, в руках – прапори,
Вся Україна сьогодні – це ми!
Нам треба світло в кінці цього дня,
Дня, що чорніший від вороння!
Вся Україна в огні без пожеж,
Вся Україна чекає… Я – теж!
Стій, мій герою! Маєш мету –
Не нарікай на дорогу тяжку,
Не повертай з неї на манівці,
Міцно тримай компас в руці!
Стій, мій герою! Стій, зупинись!
В очі людей цих ще раз подивись…
Перепочинь… а тепер – до мети!
Не зупиняйся – народ свій веди!

 

Будь зі мною!

Будь зі мною,
Стань стіною!
Мій народе, час до бою!
Зло чатує,
Все пильнує –
Зжити з світу нас планує!
Батьківщину,
Україну
Зло штовхає в домовину!
Бо вважає:
Нас немає!
Диво в світі нас тримає!
Ми – частина,
«Окраїна»,
На імперії пухлина,
Що віками
Із серпами
Годувала їх хлібами!..
Годувала,
Одягала
Та катівні наповняла…
Із «сестриці»,
Мов з криниці,
Кров пилася, як водиця!
Не водиця!
Не водиця!
Жити в рабстві не годиться!
Кров козача,
Ой, гаряча!
Хто проллє її – заплаче!
Будь зі мною,
Стань стіною!
Хочем долі – час до бою!

Серце коло серця

Серце коло серця,
Мов єдине б`ється;
В нас – одна надія, в нас – одна мета!
Серцю коло серця
Біль чужа озветься;
Й тільки-но озветься – стане не чужа!
Думка коло думки –
Це окремі струнки
Спільного оркестру, музики думок;
Думка коло думки –
Це такі стосунки,
Коли робиш «задля» свій наступний крок.
Думка із душею –
Це уже ідея,
А одна ідея – шлях у майбуття;
Думка із душею
Робить нас сім`єю,
А не стадом бидла «власників» життя!
Слово коло слова –
Це уже розмова,
А одна розмова – розуміння шлях;
Слово коло слова –
Наша спільна мова,
Наша спільна цінність, гордість у світах!
А рука з рукою
Спільною метою
Може дати здачі, може обійнять!
А руці з рукою
Легше йти до бою,
Щоб свою країну в них відвоювать!
А любов з любов`ю,
Ще й облита кров`ю,
Здатна об`єднати націю мою!
А любов з любов`ю
Ляже тою кров`ю,
Щоби захистити цю Любов свою!
Об`єднатись треба –
Тоді ціле небо,
Бог нам допоможе в здійсненні мети!
Говорю до тебе:
Ти країні треба,
Ти народу треба, – піднімайсь, не спи!

Я дивлюся в твої очі…

Я дивлюся в твої очі –
І не бачу дна у них…
Моя земле, як я хочу
Твоїх поглядів ясних!
Твої очі, наче море,
Наче синь усіх небес…
Коли бачу ці простори,
То не хочу більш чудес!
Я дивлюся в твої очі –
І не бачу щастя в них…
Моя земле, я не хочу
Твоїх поглядів сумних!
У очах твоїх глибоких
Чорним каменем на дні
Залягли усі тривоги,
Всі сумні твої пісні…
Я дивлюся в твої очі –
І не бачу віри в нас…
Моя земле, я не хочу
Щоби погляд твій погас!..

***************************************************************************************************************************************************************

В моєму хаосі думок
Є сталі величини:
Любов, Родина, Друзі, Бог
І Доля України.

В палітрі всіх моїх бажань
Є особлива гама:
Щоб не було розчарувань,
Щоб не хворіла мама.

У суєті буденних справ
Є миті для святого:
Про все оте, що Він не знав,
Поговорити з Богом…

В моїй уяві є мости
Від «вчора» до «сьогодні»;
Куди ведуть нас їх шляхи?
У прірву, у безодню!

В моєму серці є сліди
Найближчих і коханих, –
Один із них залишив Ти,
Великий мій Майдане!

Моїм катам
(від українського народу)

Кате мій лютий! Як тобі спиться?
Що тобі сниться вночі?..
Ти у жахіттях не бачиш обличчя
Вбитих?.. А рук у крові?..

Кате підступний, я зневажаю
Все твоє трухле єство!
Як і коли таку нечисть до раю,
Вітром яким занесло?

Кате нікчемний, шкуро продажна!
Совість в наш час у ціні?
Ніби й краватка, і пика поважна,
От тільки совість – в Кремлі…

Кате мій підлий! Слухай, неситий!
Я – український народ!
Що б не робив ти, я буду жити,
Попри мільйон перешкод!

Ти не побачиш мене на колінах!
Чуєш, паскудо Кремля!
Ти не побачиш в сльозах України, –
Це говорю тобі я!
Кате бандитський! Як тобі спиться?
Хто тобі сниться вночі?
Вбитих тобою чи бачиш обличчя?..
Ні ж, бо – все рівно тобі!

Щоб ти подох, кате мій озвірілий!
Я – український народ!
Як не казися – живе моє діло,
Попри мільйон перешкод!..

Кате проклятий, як тобі спиться
В теплому ліжку тоді,
Як мої діти сплять у гробницях,
В чорній, холодній землі?!

***************************************************************************************************************************************************************

Немає рим – скінчилися слова,
А біль тепер зі слізьми виплива…
Розлився біль рікою по землі –
І окропив, і затопив її!

Немає рим – скінчилися слова,
А біль тепер із криком виплива…
А крик отой торкається небес,
Крик матері – щоб тільки син воскрес!

Немає рим – скінчилися слова,
А біль тепер мовчанням виплива…
Страшним мовчанням, сумно-гробовим,
Що ріже душу розпачем німим…

Немає рим – скінчилися, мовчать,
Бо біль ТАКИЙ під силу вгамувать
Лиш лютій помсті – помсті без жалю!
Лікуй, народе, рану цю свою!

***************************************************************************************************************************************************************

Аж захлиналася душа
Від болю, гніву і образи,
Бо знову дика новина:
Іще один… Ще троє зразу!..
Герої! Воїни! Сини!
Їх вдома десь не дочекались –
Вони за землю полягли,
Упавши, з неї не піднялись!..
У скронях гупало, ревло,
У грудях тиснуло, мовчало,
В очах темніло і пекло:
«Прокляті виродки! Ще мало?!»
Оце діждались! Мирний час,
Столиця рідної держави,
А нас вбивають, цілять в нас
Оті, що вчора захищали!
За це боролися діди?
Таку свободу здобували:
Щоби запроданці Москви
На внуків руку підіймали?
Вони «схохлячились», здались
І продались з усім, що мають,
Та Божий суд прийде колись:
Рабів до раю не пускають!

Після війни буває мир?..

Після війни буває мир,
Отой, що справжній, без отрути, –
Коли в душі сидить упир,
Що не дає образ забути?..
Гризе і точить, і не спить,
Перебирає струни болю –
Біль озивається умить
І будить пам`ять за собою!
А пам`ять – штука непроста, –
Їй понад силу пробачати
Отих тварюк, чия рука
Здійнялась у людей стріляти!
А пам`ять пише все, як є,
Карбує факти для прийдешніх;
Щоб цінували все своє –
Воно безцінне у нас, врешті!
А пам`ять стукає в серця –
Ніяк не дасть цей жах забути!
Тяжка і свіжа рана ця,
Їдкий, смердючий дух отрути!
Він хоче помсти, хоче сліз
І крові тих, хто це накоїв!
Щоби пекельних мук не зніс
Проклятий кат! То як, до зброї?
Ми – українці! Ми – народ,
Який уміє пробачати!..
Чи не тому нам “всякі” рот
Віками звикли закривати?..

Сердець я чую півтони…

Сердець я чую півтони:
Твого, свого і Долі…
Ну як ти міг, скажи, піти
На вірну смерть без зброї?
Я чую шепіт буйних трав
І вітру стоголосся…
Ти сон і спокій в мене вкрав
І все, що не збулося…
Відкрий-но очі, подивись –
Усі чомусь ридають…
Ти ж говорив мені колись:
“Герої не вмирають!”
Сердець я чую півтони:
Твого, свого і Світу…
Усе мине – лише живи!
Настане наше літо!
Усе мине, усе збіжить,
Поплине за водою…
Побудь зі мною ще хоч мить!
Молю: побудь зі мною!..
Сердець я чую півтони –
Твоє чомусь стихає…
Мене з собою забери
Туди, де куль немає!..
Чомусь оплакують тебе…
Це – я, твоя єдина!
Ти – моя Вічність! Моє Все!
А в тебе все – Вкраїна…
Сердець я чую півтони:
Свого… Свого і Горя…
Небесна Сотне, ти прийми
До лав своїх Героя!..

***************************************************************************************************************************************************************

Взяти на руки, щоби спасти,
Міцно обняти, щоб зберегти,
Хочеться землю свою у цей час…
Господи любий, зглянься на нас!
Хочеться стати для неї щитом,
Зброєю, світлом, любов`ю, добром;
Щепленням бути від лютих зараз!..
Господи милий, зглянься на нас!
Вкласти в долонях спати її,
Щоби спочила хоч уві сні,
Щоб відігрілась від льоду образ…
Боже всесильний, зглянься на нас!
Розпач безмежний мене обійма, –
Йде в Україні наразі війна…
Бачив її крізь століття Тарас…
Боже великий, зглянься на нас!
Рук моїх мало – треба усі!
Вільний народе на вільній землі,
Київ, Черкаси, Харків, Донбас, –
Де ваші руки? Хто окрім нас?
Бог допоможе в чеснім бою –
Йди до кінця за Ідею свою!
Довго бродив в нас байдужості квас!
Боже єдиний, врятуй усіх нас!
Наша Вкраїна вічна, як Ти!..
Молимо, Боже, її захисти!

Свобода пахне короваєм

Свобода пахне короваєм –
Святковим хлібом запашним…
Її ціну ми добре знаєм –
Не подарована ж ніким!
Не подарована… Здобута
В запеклих каторжних боях,
Але Свобода ще закута,
Як Прометей той у віках.
Їй білі груди роздирає
Орел двоглавий, людоїд;
Щодня, неситий, прилітає
Попити крові на обід!
Та кров Свободи невичерпна,
Як русло сивого Дніпра, –
Своєї крові в її вени
Народ мій вперто підлива!
Міцні й легкі Свободи руки
Тримають неба нашу синь,
А в небі регіт дикий чути –
Боги кричать: «Покинь! Покинь!»
В Свободу в`ївся запах диму
Від обгорілих чорних шин…
Хтось знов голосить «сину, сину»
Над мертвим тілом молодим…
В Свободу вп`явся запах крові,
Солоний, теплий і бридкий…
Ущерть наповнені долоні –
Вдавись, двоглавий орле, пий!..
Народ мій вперто наповняє
Свободи вени повсякчас…
Ця кров ціну високу має,
Розплати скоро прийде час!
Свобода пахне буйним вітром,
Що зло змітає на шляху!
Він рознесе по всьому світу:
Орел подох! Ганьба орлу!

Лист до Солдата

Пишу листа тобі, Солдате,
Мій любий друже, рідний брате.
Ну як ти там?.. Ото дурна –
Таке питаю… Йде ВІЙНА!..

Пишу листа тобі, Солдате,
Мій добрий янголе крилатий!
Ти захищати від біди
Мене й країну йшов туди!

Пишу листа тобі, Солдате…
Багато хочеться сказати
Найкращих в світі теплих слів,
Щоб їх промінчик серце грів.

Пишу листа тобі, Солдате,
І хай не буду навіть знати,
Хто ти і як твоє ім`я,
Але в думках з тобою я!..

Пишу листа тобі, Солдате, –
Писати легше, ніж стріляти…
Пишу, бо хочу, щоб рядки
Тебе від куль уберегли!
Пишу листа тобі, Солдате.
Затихнуть «Гради» й автомати,
Засяє сонце в небесах,
І ми забудем весь цей жах…

Пишу листа тобі, Солдате.
Ти будеш жити і кохати,
Ростити діток і сади,
Коли повернешся з війни!

Пишу листа тобі, Солдате,
І дуже хочу обійняти,
Вловити подих, серця стук,
Відчути силу твоїх рук.

Пишу листа тобі, Солдате,
І буду Господа благати,
Щоб Він тебе в бою беріг,
Щоб ти вцілів і переміг!

Пишу листа тобі, Солдате,
Та час його уже кінчати.
Багато різного в душі –
Всього не скажеш у листі.

Пишу листа тобі, Солдате,
Мене, до речі, Свєта звати.
Цілую тисячу разів!
Героям Слава! Досить слів…

***************************************************************************************************************************************************************

Сука ти, війна!
Сука ти, війна!
Хочеш крові? – На!
Налили сповна,
Тільки пий до дна!
Тільки пий на раз,
Як абсент чи квас,
За полеглих нас
В цей неладний час!
Він, цей час, лихий,
До страждань глухий,
До добра німий,
Підлий і такий…
Особливий… Так,
Наче Долі знак…
Ми відчули, як
Пахне Воля!.. Смак
В неї, як вино, –
Встояне воно,
Дороге, а дно –
Не дістати! Що
Наша кров – не квас
Ми відчули враз!
Не нап`ється з нас
Жодна із зараз!
Бо в крові – ВОНА,
Встояна, міцна,
Надто дорога
ВОЛЯ! Пий, війна!
Пий же нашу кров
Хоч упийся! Знов
Стукіт підошов
По серцях пройшов!..
Хочеш крові? – При!
Чи ж тобі втямки,
Що подохнеш ти
З тої крові?.. Вмри!..
Сука ти, війна!
Думка лиш одна:
Хочеш крові – на,
Тільки пий до дна!!!

Спасибі, що живий!

Спасибі, любий, що живий!
Ти бачив пекло – знаю,
Ти в ньому був, щоби новий
Прокласти шлях до раю!
Старі – ухабисті шляхи,
Ведуть народ в нікуди.
Ти ж вирішив, що шлях новий
В нас неодмінно буде…
Спасибі, рідний, за любов
Твою до Батьківщини!
А ще за те, що вірю знов:
Все ж, справжні є Мужчини!
Спасибі, серденько, що я
Нічого не боюся!
Хоч заслабка, але щодня
По-своєму борюся.
Ця боротьба – не на війні,
Гримить вона у тиші.
Для тебе хочеться мені
Дістати неба й вище!..
Спасибі, сонце, що ти є,
А інше – неважливо!
Мов кінофільм життя твоє
Й фінал буде щасливим!

Ти лежиш у полі, а над полем – небо,
Ти лежиш і знаєш: поспішати треба!
Тут війна навколо, ця краса – омана!
Як змія підступна сторона незнана!

Ти лежиш, солдате, в морі із колосся,
Пишно-золотому, як її волосся…
Милої волосся подушку вкривало,
Море золотаве спати не давало…

І тепер не спиться, та не та причина, –
Ця краса навколо – наче домовина!..
Можна не проснутись, ледь зімкнувши віки,
Можна залишитись спати тут навіки…

Ти лежиш у полі, а над полем – сонце,
Те, що заглядало у твоє віконце.
Крадькома крізь штори пробиралось в хату,
Гріло й цілувало лагідно, як мати.

А тепер не гріє – обпікає щоки,
Палить, випікає в серці слід глибокий.
Вже не стерти з серця ту пекучу мітку…
Заживуть ці рани, звісно… Та не швидко.
Ти лежиш у полі, а над полем – хмари,
Десь сидять у кріслах виродки й нездари,
Ті, що розв`язали цю війну прокляту,
Ті, які наслали нам біду у хату!

Ти лежиш, солдате, й не пускаєш зброї…
Виживи, будь ласка, доблесний наш воїн!
А у цьому ж небі і Господь витає…
Де ж та правда, Боже? Ми її не знаєм.

***************************************************************************************************************************************************************

Господь нас учив прощати,
А в мене на серці – ґрати…
За ґратами – розпач, мука
І ненависть тягне руки
До горла, – чимдуж стискає!
Ключів від тих ґрат немає…
Прости мені, любий Боже,
Що волю Твою негоже
Виконую… Це – несила.
Я монстра в собі зростила,
Що виє і помсти хоче,
Що ридма рида щоночі
За вбитими і за тими,
Які прикидались глухими;
За тими, які рабами
Тихенько зросли між нами…
Роками зростало лихо,
А нам: тільки б тихо, тихо,
А лихо на нашій дурі
Зросло і зчинило бурю!..
Прости мені, любий Боже,
Що серце моє не може
Простити – розплати просить,
До скону, до хрипів «досить»
Мерзоти, яка вбивати
Прилізла! Прости за ґрати!..

***************************************************************************************************************************************************************

Мертве слово із книг ожило і вбиває –
«Війна»,
І голодну пащеку до нас роззявляє…
Страшна!
З пащі кров`ю смердить і гнилою брехнею,
Книжки
Того смороду, підлості й злоби тієї
Не передали.
Мертва тема з уроків воскресла й стріляє –
«Війна»,
І дорожчого, певно, уроку немає…
Нема!
Хлопчаки, які вчора ще ручку тримали,
Сьогодні – калаш,
Роки вчились, а іспити склали
В цей час.
Люті зомбі із фільмів страшенних постали
Й відкрили гроби.
Ми жили, але більшого жаху не знали,
Ніж привид війни…

***************************************************************************************************************************************************************

Не так давно соцмережами ходила історія про дівчинку – донечку загиблого Героя. Історія ця вивертала і перевертала всі закутки свідомості!
Дитині все пояснили досить звичною для такої ситуації фразою: “Тато на небі”… А вона взяла стілець, стала на нього, сказавши, що лізе на небо, знімати татка…
Надто врізалася в пам’ять ця малеча – з купою нагород у ручках і дитячим нерозумінням у погляді всього того офіціозу…
Вчора на фейсбучних просторах я знову наткнулася на цю історію. І вийшло щось таке…

Маленькі пухлі рученята
Тримають таткову медаль…
Таких медалей є багато –
Посмертно виданих, на жаль…
Війна своїх дітей не має,
Тому й чужих їй не шкода,
Вона калічить і вбиває
Без перебору й співчуття!..
Великі круглі оченята
Так пильно дивляться на нас.
І як же погляд не сховати
І не розплакатись в цей час?
Маленька таткова принцеса!
В його короткому житті –
Це найпрекрасніша із весен,
Найбільше Щастя на землі!
Дівчатко, схоже на Вкраїну,
У вишиванці чепурній…
Як розказати цій дитині,
Що татка вбито на війні?
Їй пояснили: він на небі,
Йому там добре, що весь час
Молитися за нього треба
І що він бачить з неба нас.
Він бачить, звісно… З того неба
Так гарно видно тьоть і дядь,
Яким війна та нафіг треба,
Які лиш п’ють, жеруть, тусять…
А ще із неба добре видно,
Хто власну жопу де сховав.
І вже аж надто очевидно,
Хто “під шумок” бабла накрав!..
Маленькі пухлі рученята
Тримають таткову медаль.
Їй треба зовсім небагато,
Та нездійсненного, на жаль…
Всього-лиш-на-всього і треба,
Щоб нижчим став небес поріг…
Щоб таточка зсадити з неба,
Стілелець підставивши до них…

***************************************************************************************************************************************************************

Неоголошена війна,
Не названа війною.
Завуальована вона –
“АТО”… А поле бою –
Не бутафорія. Воно,
Велике і голодне,
Вже стільки горя принесло,
Вже стільки зжерло! Годі!
Неоголошена війна,
Не названа війною.
Завуальована вона –
“Конфлікт”. А поле бою –
Справжнісіньке… І справжні ті,
Що поле кров’ю омивають!
Вони, красиві й молоді,
На нім по-справжньому вмирають!
Ненаголошені слова
Впівголоса розмови.
“У нас – АТО, війни нема”, –
Згори торочять знову.
Нерозголошена ціна
Німого одкровення.
Кому на руку, щоб війна
АТО носила ймення?
Неоголошена війна
Без права йти до бою.
Ми кров`ю платимо щодня
За зраду за спиною…
Як бути з трунами, в яких
Лежать найкращі з кращих?
І кожен з них не зміг, не встиг
Пожити… Зліг… Нізащо?!
Нерозголошені думки,
Про котрі гріх мовчати.
КИМ буду я? КИМ будеш ти,
Як прийдуть нас вбивати?..

***************************************************************************************************************************************************************

Стогне скалічене місто,
Плаче від болю утрати…
Горе сусіднє прилізло
Нищити нас і вбивати…
Горе прилізло сказати,
Хто ми і звідки ми родом;
Кров’ю в крові написати
Те, що не є ми народом!..
Стогне скалічене місто,
Плаче від болю утрати…
От би ці сльози в намисто
Голкою всі нанизати!
Скільки ще плакати, Боже?
Скільки це горе терпіти?..
Сила й молитва поможе
Море цих сліз осушити!
Стогне скалічене місто…